15 лютого минає 30 років із дня виведення радянських військ із Афганістану.

Війна забрала життя понад 15 тисяч осіб, з них — 3360 українців.

72 військовослужбовці були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, серед них — 11 українців. Нині в Україні приділяється значна увага всебічному вивченню причин, перебігу та підсумків Афганської війни (1979–1989). Історик, випускник Черкаського національного університету Данило Цяпкало активно займається вивченням цієї теми, зокрема досліджує різні аспекти війни в Афганістані. Детальніше про це читайте в інтерв’ю з ним.

—   Розкажіть, чому Ви зацікавилися цією темою?

—   Я сам із родини учасника бойових дій. До 7 років жив у військовому містечку. Тому з раннього дитинства мене оточувала військова атмосфера: татові товариші, бойова техніка. 15 лютого у військових частинах завжди проводили урочистості для ветеранів тієї війни, де нерідко вручали символічні подарунки. Одного дня тато приніс книгу. То був фотоальбом «Афганская война. Как это было». Я просто взяв і почав гортати. Так я вперше побачив юнаків, схожих на тих, що приходили до нас у гості. Афганські гори, спалена техніка, перестрілки… Фото із загиблими… Тоді я вперше доторкнувся до тієї війни.

Вже у більш дорослому віці, коли активно захоплювався музикою, до рук потрапили аудіокасети з записами «афганського» гурту «Голубые Береты». То були не пісні, а сповідь у музичному оформленні. Одна з пісень називалася «Разве это было зря?». У ній прозвучало питання: а за що все-таки велася та війна?

Те, що вона була дійсно важка і кривава, я остаточно усвідомив, подивившись фільм Федора Бондарчука «Дев’ята рота». У 2006 році, мабуть, не можна було знайти в Україні хлопця чи дівчини, які б його не переглянули, оскільки фільм широко рекламувався на телебаченні. У тому числі і в програмі «ТСН» на «плюсах». І от пам’ятаю: сидить мій тато, поруч я, дивимося сюжет про справжніх учасників того легендарного бою. У кінці — фраза журналістки: «За офіційними даними, в Афганістані загинуло майже 15000 солдатів». І тут же реакція тата: «Насправді, їх (загиблих) було на порядок більше». Причому, це було сказано так, що в мене особисто сумнівів не залишилося. Він — старшина батареї ЗСУ «Шилка», ветеран 70-ї гвардійської бригади, провоював у найважчий в Афгані період з 1984 по 1986, сам віз «вантаж-200», нагороджений. Тому не вірити йому підстав не було.

—   Значить, не все про ту війну відомо і не все написано, якщо є такі розбіжності і замовчування?

—   Саме так. Парадокс: у всіх книгах, що я встиг прочитати до того моменту, цифри наших втрат або взагалі не називались, або називались офіційні. Щоправда, то були, в основному, книги радянського часу, власкорів центральних радянських газет, що працювали в Афганістані, в тому числі книга Германа Устінова «Горький запах миндаля». З появою мережі Інтернет зріс доступ до літератури з «афганської» тематики. Зі вступом до ЧНУ з’явилася можливість брати книги з університетської та обласної наукової бібліотеки. Тобто, рівень знань поступово ріс. Навчаючись на 4 курсі, ми готували презентацію на тему афганської війни. А коли стало відомо, що свою магістерську роботу я маю писати на кафедрі всесвітньої історії і міжнародних відносин, і саме з історії однієї з країн Азії або Африки, сумніву не залишилося, що буду писати про Афганістан. Дуже вдячний своїм викладачам за розуміння і надану підтримку!

—   Із радянською цензурою зрозуміло. А як щодо іноземних видань та архівних документів?

—   Вже під час роботи над магістерською роботою вдалося ознайомитися з матеріалами так званого «Афганського центру» Кабульського університету, а також із фондами Центрального державного архіву вищих органів влади у місті Київ. На жаль, поїздка до столиці тривала лише кілька днів, тому часу на роботу власне з архівними документами не було. Наприкінці грудня 2018 року отримав лист про дозвіл працювати з деякими матеріалами архіву Міністерства оборони з «афганської» тематики. Це не більше і не менше, документи понад 40 військових частин, що дислокувалися в Україні і залучалися до виконання бойових завдань в Афганістані. Однак і сьогодні ще зберігається режим секретності багатьох із них. Засекречено навіть «Книги алфавітного обліку військовослужбовців», учасників бойових дій. З російськими архівами ситуація ще гірша. У свою чергу нашим дослідникам, що працювали під егідою Української Спілки ветеранів Афганістану, було відверто відмовлено у можливості навіть ознайомлення з тими архівними фондами, яких їх цікавили. Отож, зрозуміло, що офіційній Москві є що старанно приховувати. Натомість із європейським вибором України та її інтеграційним курсом з’являється можливість працювати з архівами європейських країн та США. А, як відомо, афганські моджахеди у роки збройного протистояння з СРСР користувалися активною підтримкою цілої коаліції держав. Тому українським науковцям є над чим працювати і що досліджувати, були б лише власне бажання і підтримка держави.

—   У чому, на вашу думку, полягає головна причина введення радянських військ в Афганістан?

— Введення обмеженого контингенту радянських військ було зумовлене глобальним протистоянням двох ворогуючих систем у «холодній війні». В українських, російських, західноєвропейських працях, присвячених «афганській» тематиці, визнається і підтверджується той факт, що метою перебування ОКРВ в Афганістані було зберегти цю країну в радянській сфері впливу як гарантію збереження власної територіальної цілісності, унеможливлюючи відхід з-під влади Москви республік Середньої Азії.

—   Ким була представлена протиборча сторона?

—   Високопідготовлені збройні формування цілого ряду політичних партій Афганістану різнобічної орієнтації, не лише ісламістської. Були серед них і монархісти, а отже ті, хто виступали за вестернізацію країни. Ісламісти ж користувалися активною підтримкою Саудівської Аравії, в якої в Афганістані власні інтереси. Адже Афганістан — це справжній Клондайк корисних копалин. До речі, цей факт також став відомим широкому загалу на пострадянських просторах лише в середині 2000-х. До того часу ці факти приховувалися.

—   Чим же багатий Афганістан?

—   Посилаючись на перекладене англомовне видання Міністерства родовищ Афганістану, афганський дослідник Сіддік Нурзаї вказує на існування в Афганістані 1400 родовищ і проявів мінеральних ресурсів. Особливо перспективні родовища заліза, міді, ніобію, рідкісноземельних металів, коштовного каміння. Країна має надзвичайно багаті запаси уранової руди, значні запаси нафти і газу. Сьогодні запаси природних багатств Афганістану оцінюються у кілька трильйонів доларів США.

—   Тобто, в СРСР були не просто ідеологічні, а й економічні інтереси в цій країні?

—   У пошуки і розробку родовищ СРСР вкладав мільйони доларів. Поруч із тим закладав основи для підготовки національної інтелектуальної еліти країни — за власні кошти з нуля збудував Кабульський політехнічний інститут, який і готував афганських спеціалістів із різних напрямів економіки. Дійсно, СРСР багато будував і ніс в Афганістан цивілізацію. Мені особисто траплялися дані про плани електрифікації та розбудови в Афганістані мережі залізниць. Однак це була цивілізація, скажімо так, «радянського ґатунку», замішана на партійній ідеології, яку афганський народ не сприйняв.

—   Гадаєте, саме в радянській ідеології необхідно шукати причини збройного протистояння між народами СРСР та Афганістану?

—   Саме так.

—   А коли вперше було порушено питання про введення військ?

—   У березні 1979 року після розгрому радянської місії в місті Герат, де загинуло кілька десятків громадян СРСР разом із дітьми. Тоді ще була надія, що обійдеться. Та до кінця року ситуація на краще не змінилася. Сьогодні можна стверджувати, що війська «обмеженого контингенту» захищали радянських фахівців, що працювали в Афганістані, та інвестиції власної держави, вкладені в чужу країну. Окрім того, за деяких умов присутність радянських військ дозволила б афганцям повернути власні історичні землі, які зараз знаходяться у складі Пакистану, по той бік так званої «лінії Дюранда». Це моє власне спостереження, що базується на самостійному аналізі вже прочитаних публікацій. Однак дане твердження вимагає якнайретельнішого подальшого дослідження цілим рядом істориків. Сьогодні, напередодні 30-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану, важливо сказати наступне: накази і завдання радянські військові виконали з честю. Підтвердження — їхні власні нагороди та нагороди їхніх бойових частин. Сама армія восени 1987 року була нагороджена почесним стягом ЦК НДПА.

—   Чому ж Радянський Союз вивів війська?

—   Негативна реакція населення на прорадянську політику Кабула, радикалізм реформ, насильницький, директивний характер їхнього проведення, присутність радянських військ, «Доктрина Картера», результати операції ЦРУ «Циклон», а також наростаюча соціально-економічна та ідеологічна криза всередині самого Радянського Союзу примусили радянське керівництво вимушено піти на виведення своїх військ, остаточна фаза якого розпочалася 15 травня 1988 року та завершилася 15 лютого 1989 року.

—   Які загальні втрати СРСР у ході конфлікту?

—   На жаль, ми й сьогодні точно не знаємо, в яку кількість людських життів і матеріальних ресурсів обійшлася остання воєнна кампанія СРСР. Щодо матеріальних витрат Радянського Союзу, найбільша цифра, яка мені траплялася — 50 мільярдів доларів США. Офіційні людські втрати — 15 тисяч осіб. Проте, існує ряд незалежних оцінок, не лише зарубіжних, а власне ветеранських, що ця цифра є значно більшою. Найвища — 140 000 осіб, її називає генерал Василь Андреєв у своїй книзі «Нежданная война». Я ж особисто поділяю думку ветерана загону КДБ «Каскад» полковника Ігоря Морозова, що в Афганістані загинуло щонайменше 35 тисяч радянських вояків. Це питання — одне з тих, що вимагає якнайретельнішого дослідження. Необхідно зазначити, що кожен 4-й із загиблих — наш земляк, українець.

—   А щодо втрат Афганістану?

—   1,5 мільйона загиблих та повна руйнація національної економіки, яка поступово відроджується, починаючи з 2002 року. Деякою мірою в цих процесах бере участь і Україна. Зокрема, в країні присутній наш миротворчий персонал та довгий час діє приватна компанія «Rosebood», яку очолює Іван Чоботюк.

—   Які головні уроки афганської кампанії для України?

—   Якщо коротко: зі своїм статутом в чужий монастир не варто!

—   Чи є інтереси України в Афганістані, яка перспектива розвитку українсько-афганських відносин?

—   З огляду на поступовий розвиток Афганістану, його місце на карті світу та участь у низці континентальних та регіональних економічних проектів, українські інтереси є. Вони стосуються суспільного та економічного життя. Щодо перспектив, то на це питання дав детальну відповідь український дипломат Юрій Олексійович Чугаєнко у власній книзі «Афганістан у серці моєму».

ННІ історії і філософії